Connect with us

Життя

Правда вияснилася через 60 років…

Іноді в дитячу пам’ять врізуються моменти, що супроводжують усе життя.

Для Семенка, названого на честь дідуся, це був потяг. Він їхав дуже довго. Спочатку у вікнах миготів ліс, потім дерев поменшало, навколо виднілися лише поля і пекло сонце. Коли вийшли з потяга, в малого крутилась голова. Він ледь переставляв коротенькі ніжки, боячись упасти. Земля чомусь оберталась ходором.

…Нелегко звикалося до нової обстановки і чужих людей. Але Олена була дуже працьовитою, щирою, легко сходилася з людьми. У неї і вдома, й на фермі, де працювала дояркою, завжди був порядок. Сваталися двічі – розлучений чоловік і парубок – відмовила. В новому селі в душу з розпитуваннями не лізли.

Хлопчина ріс башковитим, мав усе те, що і його цілком заможні однолітки. Медалістом закінчив школу, з червоним дипломом вуз. Залишився в ньому працювати.

До матері приїжджав рідко. Але вона не докоряла, бо розуміла: круглий рік студенти, сесії, влітку – практика. Ще й дисертацію якусь треба захищати…

Проте коли син без її благословення одружився і лише через рік приїхав додому з невісткою, – дуже образилась. Цілісіньку ніч плакала. Згадався маленьким, у пелюшках… Як вона по знайомству діставала дефіцитні тоді дитячі суміші для годування, як купила козу, щоб її молоком зміцнити кволе маля. А потім – клопіт з міліцією, оббивання порогів різних кабінетів… Думала, найважче – позаду. Виявляється, – ні. Семен конче хотів розшукати батька, з’ясувати своє родовідне коріння, тому затаїв у душі велику образу. А вона нічим не могла зарадити, бо дуже боялася втратити рідну їй дитину.

РЕКЛАМА 2

Уважна невістка одразу запримітила припухлі очі, набряклі щоки.

– Мамо, що сталося?

Приємний дотик стривожив стареньку. Але син одразу обірвав радісну мить:

– Може, хоч тепер скажете, хто мій батько? Я маю право знати.

Вона мовчала, ніби води в рот набрала.

– То скажіть, принаймні, звідкіля ми сюди приїхали. Я сам його розшукаю.

Не готова була до розмови. Попрощалися прохолодно і Семен, поглинутий своїми турботами, ніби забув про матір. Не приїхав на 70-річчя, не вітав наступними роками.

У свої 80 встала раненько, впорала невеличке домогосподарство, гарно вбралася і, спираючись на подругу-кульбаку, рушила до хвіртки – йти до церкви. Причинила її за собою й спинилася, щоб пропустити дві автівки, що рухалися вулицею. Ті стишили хід і зупинилися перед нею. З подивом спостерігала, що відбувається. З машин виходили якісь молоді люди з дітлахами, а поважна жінка і посивілий, трохи підтоптаний чоловік, з квітами в руках ішли до неї…

– З днем народження, мамо!

Потім було застілля. Веселилася, радісно лементувала дружна родина. Прийшли до ювілярки найближчі подруги, сусіди. Вітали бабцю онуки та правнуки, зичили всього найкращого. А тоді дали слово Олені.

Зібравшись з духом, тихо промовила:

– Я скажу те, чого ти, сину, чекав протягом усього життя… Я не знаю, хто твій батько.

Гості заціпеніли в мовчазній напрузі: хіба таке можливе? Було чути як муха пролітала десь під стелею.

– Не знаю я, хто й мати твоя.

Жінка нервово витерла спітніле чоло, руки і розповіла правду.

– Хата наша стояла на краю села. Рукою подати до лісу. Частенько вибігала по чорницю чи ожину, брусниці чи журавлину. Гриби носила в сезон – дуже дорого коштували на ринку. Та одного разу замість грибів принесла тебе, посинілого від крику. Дуже довго – правдами й неправдами – виготовляла документи про твоє народження. А потім… По об’яві в газеті переїхала на південь у колгосп, що надавав своїм працівникам безкоштовне житло. Бо роботи не боялася з дитинства. Найголовніше тоді для мене було – уберегти тебе й поставити на ноги.

РЕКЛАМА 1

…Син стояв на колінах, схиливши голову. По його щоках градом котилися сльози.

– Вибач, мамо… За все.. Вибач… Ти єдина моя мати і більше ніяких батьків мені не треба..

Джерело: dnpr.com.ua

Подiлись з друзями:
Continue Reading

Facebook

Trending