Connect with us

ЖИТТЯ

Материнський заповіт

Покинута чоловіком перебралася до старої матері й тихо почала її ненавидіти, ні за що, просто так.

Семен зустрів свою однокласницю, в яку був колись по вуха закоханий і через тиждень вже перебрався до неї – зі скромної двокімнатної квартири у фешенебельні апартаменти в центрі міста.

– Дмитрику ще й трьох рочків немає, а ти нас напризволяще залишаєш! – Діана в сльозах кричала чоловіку.

Той мовчав, тоскно дивився в очі й наостанок сказав:

– Вона – просто космічна, в неї очі не горять, а палають! Не можу я вдруге її втратити, – пішов.

Лишилась жінка з маленьким сином у квартирі зі свекрухою, яка м’яко кажучи попросила її піти.

– Хоч би ви мою сторону зайняли! – сердилася і на чоловічину матір.

– По мені, як би ти сама була, то й живи, а малий неспокійний, я хочу тихої старості, в мене тиск скаче. Вже пробач, – розводила руками свекруха.

Прийшлося Діані з Дмитриком до матері вертатися на околицю, в стару кооперативну хату.
З восьмого класу Діана мріяла як по скоріше б їй вирости та нарешті поїхати із цих пошарпаних стін, а доля ось знову вертає її в те саме річище.

РЕКЛАМА 2

В серці жінка зневажала матір, хоч і розуміла, що безпідставно. А все через те, що вона була надто правильна, набожна, скромна.

– Сама перестала нормально жити, як тата не стало й мене за собою тягнеш! – гримала щоразу, як мати запрошувала її на службу до церкви. Сама ж бо жінка співала в церковному хорі.

– Доню, хіба ж я щось погане тобі пропоную? З Богом в серці завжди легше жити, – виправдовувалась матір.

Діану те не хвилювало ще змолоду. Вона озиралася і бачила лише убогість. Хоч оселя була зажди прибрана та чистенька, але ж меблі, речі – усе було старомодне і не сучасне. Між Діаною та її однолітками різниця була суттєва. Ні гарного тобі вбрання, ні косметики, ні сімейних розваг…
Ось і тепер Діана стояла на порозі тримаючи малого Дмитрика за руку і зайшовши в хату гучно промовила:

– Усе зроблю, аби тільки не жити так – як ти!

Матір молилася. Щоранку, щовечора, щонеділі. Просила Бога прощення, спокою, порозуміння з гарячою донькою. Не розуміла, чим же так завинила перед єдиною дитиною, що та її ненавидить.
А Діана і справді ненавиділа, тихо, але сильно. Дивилася на матір немов крізь скривлене дзеркало і все для неї було в темних кольорах. Не так говорить, не про те, не з тією інтонацією. З часом довела жінку до того, що та боялася й з кімнати визирнути, коли донька в хаті. І до Дмитрика навіть не підпускала.

– Почнеш ще його із собою на ті служби тягати! – зблискувала очима.

Зовсім після розлучення змінилася. Чи то зрада чоловіча, а чи злість на все і всіх робили Діану черствою, грубою, невдоволеною. Навіть на роботі від неї люди сторонилися, хоча й поважали за професіоналізм і залізну хватку.

– Чого тобі не віднімати, так це стійкості до стресів. Ти – сильна леді! – робив компліменти колега Сергій.

На такі випади Діана відповідала лише холодним зневажливим поглядом.

– Мене життя такою зробило! – казала, с крижаними нотками.

А Сергію все одно вона подобалася, хотів було якось запросити її на побачення, все чекав слушної нагоди, а тієї не траплялося. Ніколи. То Діана біжить відразу після робочого дня на підробіток, то малого з садочка забирати, то нервує через перевірку і звітність. То курси по підвищенню кваліфікації проходить… Так десять років і пройшло у марному чеканні та пустих мріях.

– Мені б таку жінку – я б для неї і зірочку з неба, і відпустку у Єгипті… – якось пожалівся чоловік співробітнику.

Ті слова дійшли й до Діани. Довідуватися. Давно вже вдівець, дітей немає, трикімнатна квартира в центрі, машина… І чого це вона раніше не придивилася до залицяльника. На серці потроху відлягло.

– Якби мені такого чоловіка, так не прийшлося б за матір’ю по лікарнях стрибати і половину міста пішки походити. Хоч би підвіз… – думала із розрахунком.

Мати хворіла. Майже не виходила на вулицю, лише по хаті пересувалася та не забувала й про церкву. Попри все в неділю йшла на службу, правда вже давно покинула хор. Відтоді, як Діана до неї переїхала – їй не співалося.

Картала себе і все поверталася думками у минуле – де ж вона допустила помилку, що таке черстве доньчине серце? Усе життя з чоловіком на зводі пропрацювали, серед людей користувалися повагою та шаною. А те що жили скромно, так на зарплатню було не розігнатися у покупках. В порівнянні з тим, як виросли вони – то хатина в місті вже була статком.

– Прости її, Господи! Дай мудрості, розтопи кригу у серці, – просила щиро та зі слізьми.

Особливо не полишало жінку відчуття, що вона скоро покине світ цей, але найбільше хотіла примиритися при житті. Хвороба не відпускала. Сильно занедужавши покликала Діану до себе.

– Доню! Хочу дати тобі свій заповіт, – мовила кволо.

Дочка знову по звичці блиснула очима:

– Це ж що? Оця хатина і так мені лишиться? Чи може в тебе де банківський рахунок є, га? – питала в’їдливо.

– Ні, доню, не за хату й не за рахунки хочу тобі сказати. А лишаю тобі свої молитви та велике материнське благословення. Нехай Господь тепер тобі помагає, як підтримував усе життя і мене. А ще, хочу лишити тобі своє прощення, знай, люблю тебе в цьому житті понад усе і щиро бажаю віднайти себе і своє щастя, – прошептала і заснула, а вранці не прокинулась.

РЕКЛАМА 1

Тільки ховаючи матір Діана вперше за стільки років відчула докір сумління, але відганяла те почуття, як надокучливу муху. Минав час, вона підзаробила і продавши батьківську хату придбала невеличку квартиру в центрі. Їм з Дмитриком хіба багато чого потрібно?

А через кілька років переїхала до Сергія, вирішила спробувати налагодити особисте життя. На роботі отримала керівну посаду, заробляла так, що тепер вистачало на все і навіть більше. Об’їхала з чоловіком всю Європу, відпочивали й на островах. Відкрила для себе світ наново. Єдине, що холодило кров – це сумління. Як же вона так могла з матір’ю чинити? Чому не розуміла простих речей раніше? Немов була сліпа.

Якось проходила повз церкву, де співала її мама, зайшла, помолилася. Просила в Бога прощення і щиро дякувала що отримала у своєму житті найцінніше – заповіт материнської любові, що супроводжувала її навіть тоді, коли неньки вже й нема.

Подiлись з друзями:
Continue Reading

Facebook

Trending